Похід на гору Шафберг із портативною кавоваркою «Мока» від Coffe2go
Подорожі так чи інакше стають невід’ємною частиною мого життя. Перебування на природі дуже затягує і розслабляє. Особливо, коли це відбувається спонтанно.
Тому я вирішив замінити мотоцикл на автодом. Уже під час першої поїздки на фургоні я познайомився з дуже приємними людьми з прокатної компанії неподалік від Братислави TRANSIT FORMER — ЖИТЛОВІ ФУРГОНИ
Тож мій вибір був очевидним: перевіривши вільні дати, я одразу ж забронював Ford Transit midi. План був чітким — по-справжньому на волі.
Єдине, що було зрозуміло, — це пункт призначення: гора Шафберг, розташована в Зальцбурзькій землі, неподалік від озера Мондзее. Однак з міркувань зручності я обрав маршрут по автостраді. Місце для ночівлі я більш-менш визначив за допомогою додатка Park4night, який чудово підходить для будь-яких мандрівників. Моїм фаворитом стало затишне містечко в лісі, неподалік від офіційної автостоянки. Згідно з картами, заборони на в’їзд не було. До речі, західні сусіди в цьому плані досить суворі, і в багатьох місцях можна зустріти заборони, насамперед для житлових фургонів; мій, на щастя, був меншим і належав до категорії до 3,5 т.
По дорозі стало приємно прохолодно і почав падати легкий дощ, я з нетерпінням чекав на сон у машині під супровід тихого стукоту крапель дощу по даху автомобіля. По дорозі, як і завжди, я приготував собі каву з нашого подорожної кавоварки «Мока», який вже добре влаштувався у нашому дорожньому кріпленні.
Я прибув на місце в передвечірні години. Це місце вже зайняли мандрівники з Чехії, але хороших людей скрізь вистачає, тож я припаркувався на найвіддаленішому місці. Розклав гриль, посмажив ковбаску, заварив чай і увімкнув Netflix. Що ще до цього додати…
Мій запланований маршрут передбачав ранній старт о сьомій ранку, але там так добре спалося… Я почав йти о 10:00, і це було, загалом, помилкою: по-перше, тому що я скоротив час на перерви, а по-друге, температура була вищою, ніж я хотів. Складність походу я оцінюю як високу. Йти довелося без зупинок аж до самого кінця, багато разів — крутим лісовим підйомом, повним скель, коріння та багнюки від попереднього дощу.
Під час сходження у мене було кілька слабких моментів, і я роздумував, чи не кинути все це, але, раз я вже тут… 🙂 бурчачи, я продовжував підніматися. Аж поки не дійшов до проміжної зупинки, мабуть, найдовшої зубчастої залізниці в Австрії. Я гуглив, гуглив, як купити квиток на останній відрізок, але єдине, що знайшов, — це повна вартість квитка близько 63 €, яка включає поїздку від долинної станції туди й назад. Я ж хотів „обдурити систему“ лише на останній третині шляху. І це мені здалося вже забагато, тож через 45 хвилин, бурчачи, я продовжив підніматися на саму вершину. Як же я був щасливий, коли опинився під вершиною. Єдине, що було «погано», — це туман, який котився з іншого боку скелі. Нарешті настала довша перерва. Перерва на обід, каааву та зйомку з дрона, безліч фотографій і відео. Час невблаганно спливав, тож мені не залишалося нічого іншого, як зібратися й вирушити назад. Піднімаючись, я кілька разів перетинав лісовозну дорогу, тож вирішив, що спрощу собі завдання. Лісова дорога була без багнюки, гілок і з меншим ухилом. Моє наївне уявлення полягало в тому, що десь на півдорозі я зійду з лісової дороги й вийду на туристичну стежку. Це був провал, бо ця лісова дорога жодного разу не перетинала стежку, шлях я подовжив на 2 години, кілька кілометрів, і, як на зло, ще й вода в мене закінчилася. Настав момент, коли я вже справді мав цього достатньо, саме в той момент, коли шлях перетинав маленький струмочок; я одразу зняв взуття й змочив ноги, руки та підошви. Це мені дуже прийшло на користь.
Близько сьомої я дістався до машини: пробігши 22 км, спаливши 3 600 калорій і зробивши майже 40 000 кроків, я сидів у машині з охолодженою колою. Моя наступна мета стала зрозумілою вже з першого погляду з гори на долину. Змити цю жирну пляму в озері Мондзее. Місце я підібрав за допомогою Google Maps. Місце для ночівлі я знайшов по дорозі нагору — це була глуха вулиця в селі Вінкл, у лісі, біля струмка, де лисиці казали «на добраніч». Заборони на в’їзд там не було, і з моїм непомітним автодом це не становило проблеми. Близько 20:00 я припаркував авто на гарній маленькій трав’янистій стоянці, і завдяки пізній годині це було безкоштовно, а місце було майже порожнім. Температура бірюзового озера була ідеальною, вода чиста, як і все навколишнє оточення. Цілу годину я плескався, наче маленька дитина.
Далі — переїзд до таємного місця, гігієнічні процедури, швидка паста на вечерю і вже лише відпочинок у ліжку під дзюрчання струмка. Неймовірне відчуття. Вранці на мене чекало пакування речей і поїздка по автостраді додому. Повернення завжди особливі. З одного боку, це кінець подорожі, але з іншого — я дуже радію зустрічі з моєю родиною та нашою маленькою бешкетницею, яка росте з кожним днем. Та й кінець однієї подорожі — це завжди початок нової. Після кількаденної перерви ми запланували цього разу сімейну подорож кудись у Словаччину, і там це відчуття продовжувало зігрівати мене…
