Isola d‘ Elba, alebo keď Ťa láka ostrov a Toskánsko.
Привіт, це ще одна з моїх подорожей, яка може стати для вас джерелом натхнення. Незалежно від того, чи подорожуєте ви самостійно, на мотоциклі чи з родиною на автомобілі. На острів можна дістатися будь-яким із цих способів.
Цього разу я вмовив на цю подорож свого друга, з яким я вже об’їхав чималу частину Європи. Але, якщо чесно, його не довелося довго вмовляти, і він, по суті, одразу погодився на цю подорож.
Для цієї подорожі я обрав травень, оскільки температура повітря ідеальна для подорожей, відпустки ще не почалися, тож звивисті дороги Ельби, як і навколишні містечка на узбережжі, мають бути ще майже порожніми.
Подорож туди ми запланували на два дні з ночівлею залежно від того, куди нам вдасться дістатися. Єдине, що ми здогадувалися, — це те, що це буде Австрія. Однак через робочі обов’язки ми вирушили лише після обіду. Погода була прийнятною, за винятком вітру. Дорога минала швидко й без ускладнень. Сили й бажання були в нас обох, тож ми їхали аж до ночі. Близько 21-ї настав час зайти на Booking і пошукати житло. Ми знайшли його дуже швидко, і там була цілодобова рецепція. Пізніше ми з’ясували, що все це обслуговує автомат. Що було чудово, бо було абсолютно байдуже, чи приїдемо ми о десятій, чи опівночі. Я вперше зіткнувся з такою послугою. Booking надав код, за яким я отримав у автоматі картку доступу, і далі все пішло як по маслу. Зранку, звісно, не обійшлося без кави з нашої подорожньої кавоварки MOKA від COFFE2GO. Старт відбувся десь близько 08:00, але з неприємним відчуттям, оскільки погода змінилася і дощ мав супроводжувати нас протягом усього шляху.
На жаль, так і сталося. Приблизно через годину після виїзду почав падати дощ; спочатку це виглядало лише як літня злива, і, за словами друга, дощу буде небагато, тож одягати дощовик із багажника не було сенсу. Але що вам скажу, за мить ми були настільки мокрі, що дощовик дійсно не варто було діставати. Дощ супроводжував нас із невеликими перервами аж до приїзду в порт під вечір. Тут мушу похвалити шини Dunlop Trailmax Mission, які впоралися навіть з екстремальним потоком дощової води, що застала нас десь у Тоскані. В іншому подорож минула спокійно. У нас був один не дуже вдалий момент, коли ми не порозумілися на автостраді й роз’їхалися, але через 20 хвилин ми знову були разом.
Після цієї невеличкої плутанини нам стало зрозуміло, що ми не встигнемо на пором о 18-й, тож я хвилювався, чи візьмуть нас пізніше. До порома ми прибули приблизно о 18:40. Місцевий працівник деякий час мучив нас інформацією, що нам треба йти оформляти документи в офіс, але, на щастя, швидко зрозумів, що наша подорож була не зовсім простою, і вирішив це за нас по телефону. Можливо, його переконала вода, що капала з нашого одягу. Зрештою ми вирушили напівпорожнім поромом близько 19:30. Пором курсував з Піомбіно до Портоферрайо і назад. Ми заселилися десь перед 22-ою, ключ чекав на нас у дверях. Про наше запізнення ми ще повідомили нашій милій адміністраторці Мартіні 🙂 Ми зупинилися в Residence Villa Rosi, і всім можемо рекомендувати цю резиденцію. Усе було чисте: кондиціонер, басейн, тераса… Єдине, що трохи дратувало нас, — це сніданки, де можна було вибрати лише круасан із шоколадом або джемом.
У наступні дні погода для поїздок на мотоциклі була просто чудова, тож не залишалося нічого іншого, як милуватися краєвидами, насолоджуватися моментом і, звісно, працювати, оскільки мені потрібно було багато матеріалу для фотографій та відео про портативну кавоварку для подорожей MOKA від COFFE2GO
Відразу після сніданку ми відвідали пляж Spiaggia di Felciaio, який, звісно, ще був порожній. Нашу увагу привернув маленький екскаватор UNC, який працював і прибирав нанесене водоростями. Я зняв кілька відео та зробив кілька фотографій, після чого ми повернулися. Друг вирішив відпочити, а я вирушив у місцевість, щоб попрацювати.
Метою моєї зупинки був Каньйон Россо. До речі, відвідати його було приємно, хоча це й не щось надзвичайне, але подивитися, безумовно, варто. Це сукупність червоних скель на одній галявині, звідки відкривається гарний краєвид на Лігурійське море. Далі можна повернутися на парковку або продовжити шлях кудись далі. Але тим часом я виявив це фотогенічне місце — Parcheggio Vigneria, де зняв першу серію відео.
Потім я вирушив до каньйону. Звідти шлях пролягав через гори назад до місця проживання, де на мене вже чекав готовий до виїзду друг. Разом ми поїхали до порту, щоб оглянути околиці та поласувати смачною піцою.
На другий день у нас було заплановано відвідати будинок, де у вигнанні мешкав певний маленький завзятий чоловічок на ім’я Наполеон, а також замок Бастіоне-Сан-Карло. Пополудні ми завітали до містечка Лідо-ді-Каполівері. Вулички, будинки та атмосфера нагадували типову Тоскану. Місто мало свою дивовижну невимушену атмосферу. Каву цього разу ми випили на площі в місцевій кав’ярні з видом на море. Це місце я точно рекомендую відвідати, воно справило на нас дуже розслаблене враження.
На вечір я запланував відвідати оглядовий майданчик «Tramonto panoramico – Rosa dei venti», де насолоджувався заходом сонця, спостерігаючи, як хвилі розбиваються об скелі, і, звісно, поєднуючи це з роботою: фотографуванням, зйомкою відео та польотами дрона. Заходи сонця на узбережжі завжди зачаровують!
Марчіана-Марина,
На останній день ми запланували відвідати це приморське містечко, де ми розділилися, бо комусь треба було працювати 🙂 Тож друг залишився на пляжі розслаблятися, а я вирушив у гори — працювати. 🙂
Я обрав вершину гори Монте-Корто до якого я вирушив на канатній дорозі Кабіни Монте-Капанне. Вже сама по собі канатна дорога стала справжнім враженням. Я ще ніколи не їздив на такій канатній дорозі і рекомендую її всім сміливцям. Але це були приблизно 20 хвилин абсолютної тиші та спокою. За канатну дорогу можна розрахуватися карткою. На вершині було майже порожньо, тож я знову міг спокійно знімати відео та фотографувати. У сезон, мабуть, було б не так затишно.
Ми домовилися з приятелем зустрітися в порту, я залишив мотоцикл на березі, і ми пішли розслабитися до місцевої кав’ярні, де нам довелося перечекати їхню сієсту, щоб потім перейти до ресторану, що розташований за 5 метрів від неї Ресторан-піцерія «da Beppe», де ми насолодилися чудовими макаронами „Болоньєзе“. Вечір ми завершили в іншій кав’ярні, що також була неподалік, де ми провели трохи часу, як справжні італійці 🙂
День від'їзду,
Це завжди сумно, бо це означає повернення додому, але з іншого боку, ти з нетерпінням чекаєш на родину та маленьку донечку, за якою я сумую вже за 1 км від дому. У будь-якому разі, ми домовилися про поїздку за один раз, про що, як мені здається, ми з часом обоє пошкодували 🙂 Але в цьому й суть.
Подорож минала спокійно, без жодних проблем. Ми домовилися, що близько 22-ї години знайдемо гарне місце для відпочинку, де зможемо трохи перепочити. За орієнтирами це вийшло десь трохи далі за Лігнаном. Але, на жаль, по дорозі ми не змогли знайти жодного підходящого місця, тож їхали все далі й далі. Коли ми наближалися до гір, температура опустилася аж до 8 °C. Ми надягли на себе все, що мали 🙂 Навіть дощовики. Десь близько першої години ночі нас охопила справді велика втома, тож ми вирішили переночувати де завгодно. І так ми вляглися на дерев’яній підлозі місцевої заправки. Сильне враження 🙂 з відстані часу… Спати на землі повністю одягненими, у капюшонах і при температурі 8 °C. Так ми протрималися аж годину. Ми вирішили, що краще буде терпіти на мотоциклі, ніж на землі. Ми перекусили, запили це свіжою кавою з нашого подорожного кавоварки MOKA, і ми рушили далі. Місцем перетину кордону ми знову обрали Тарвізіо. У горах температура впала аж до 2 °C, від чого у нас навіть посмішка замерзла. Десь за Віллахом ми вже мали цього по горло. Тож ми знайшли заправку Shell у якомусь австрійському селі. Там була невеличка кав’ярня, де ми припаркувалися на 3 години й влаштували собі «суперменський» відпочинок… Близько 8-ї ранку ми, зломлені втомою, підвелися, перекусили, випили гарячого чаю й рушили далі. Десь поблизу містечка Оберварт ми знайшли зачинений магазин «Obi». Скористалися штучним килимом, шезлонгами й з задоволенням подрімали. Годинка відпочинку = енергія на решту шляху. Яка пройшла абсолютно спокійно, а остання частина вела нас через Угорщину. Додому ми дісталися в чудовий час (18:00), тож ще залишився час, щоб побачитися з родиною та радісною донечкою. Загалом це була чудова поїздка, і ми не шкодуємо ні про хвилину, проведену в сідлі мотоциклів. І як кажуть мотоциклісти: «Колесами вниз».
